Вшанували світлу пам'ять загиблих Захисників
Ми пам’ятаємо кожного, хто поклав життя за Україну. Їхня мужність стала щитом для України, а пам'ять про них – нашим обов’язком. Кожне ім’я Героя – це біль, гордість і вічна шана.
14 травня 2026 року, у день загибелі наших земляків, жителів села Мишів, Віталія Дідика та Олександра Сушика, біля могил загиблих Героїв, схиливши голови у скорботі, зібралися рідні, друзі, вчителі та учні Ліцею села Мишів, односельчани та представники влади, щоб подякувати тим, хто ціною власного життя боронили рідну землю.
Дідик Віталій народився 6 січня 1995 року в с. Мишів. Тут зростав і навчався у місцевій школі. Був здібним учнем та хорошим другом. Після закінчення школи спочатку вступив у Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, а згодом у 2012 році став студентом третього медичного факультету (спеціальність «Педіатрія») Національного медичного університету імені О.О.Богомольця. У 2013 році Віталій опинився у самому епіцентрі подій Євромайдану. Притаманне з дитинства почуття справедливості привело його у тренувальний табір «Петрівці», що під Києвом. Добровольцем долучився до батальйону «Азов» (згодом полку), у лавах якого пройшов найгарячіші точки на Донеччині. Після невеликої відпустки повернувся снайпером в зону бойових дій. До лав Збройних Сил України солдат Віталій Дідик був призваний 9 серпня 2021 року. Військову службу проходив на посаді розвідника розвідувального відділення розвідувального взводу механізованого батальйону у складі військової частини А1008. 14 травня 2022 року життя 27-річного бійця обірвала ворожа куля в районі населеного пункту Успенівка Гуляйпільського району Запорізької області. В ході виконання бойового завдання залишився вірний військовій присязі, виявив стійкість і мужність у бою за нашу Батьківщину. Похований 19 травня 2022 року на місцевому кладовищі у селі Мишів. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У розквіті життя війна відібрала у молодої людини майбутнє, у якому він міг ще так багато зробити, і подарувати хвилини щастя тим, хто поруч.
Олександр Сушик народився 26 січня 1968 року в селі Замости Волинської області. Усе життя прожив у селі Мишів. Здобув фах тракториста-машиніста у СПТУ №21 в селі Овадно. Одружився, з дружиною виховував 5 дітей. Побудував будинок для своєї сім’ї. Останнім часом працював за кордоном. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр вирішив одразу повернутися на Батьківщину та стати на її захист. Він приєднався до лав 4-ї окремої танкової бригади Збройних Сил України та вирушив на передову. Солдат Олександр Сушик, позивний Сова, загинув 14 травня 2023 року під час виконання бойового завдання біля міста Часів Яр на Донеччині. Воїну було 55 років. Олександр був гарним батьком, чоловіком, другом, побратимом. Був справжнім Героєм, рятував життя побратимам. Незважаючи на постійні наступи ворога, захищав свою країну до останнього, з честю виконав свій обов'язок та залишився вірним присязі українському народові й Україні. Поховали захисника в селі Мишів на Волині.
Заупокійну літію на кладовищі відслужив митрофорний протоієрей, Благочинний Володимир-Волинської Єпархії, настоятель Свято-Покровського храму отець Андрій.
Заступник селищного голови з гуманітарних питань Оксана Рубан висловила слова співчуття рідним Героїв та запевнила, що пам’ять про них назавжди буде в наших серцях. У щирих словах звучала безмежна вдячність тим, хто ціною власного життя боронив рідну землю, захищав кожного з нас та право України бути вільною державою.
Запалені лампадки та покладені квіти стали символом нашої пам’яті та вдячності.
Імена Героїв назавжди залишаться у серцях українців як символ мужності, незламності та любові до Батьківщини. Їхній подвиг — це приклад справжнього патріотизму й самопожертви заради майбутніх поколінь.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ!
