Мишів
Перша писемна згадка про с.Мишів датується 1510 р. У книзі О.Цинкаловського ”Стара Волинь і волинське Полісся” наведена інша дата -1570 р., коли с.Мишів належало до волинських землян – Мишків. Від Мишків село перейшло до князів Михайла та Олександри Вишневецьких .
Лише відомо, що колись, в минулому, в цій місцевості, де зараз проходить центральна частина села, було 45 господарств, які були залежні від одного багатого поміщика. Це було приблизно в першій половині ХІV століття. З часом село розросталося, збільшувалась кількість людей. Ось такі згадки про походження села залишилися з далекого минулого.
У XVІІІ ст. с. Мишів переходить до рук родини Чацьких. На місці, де були палати кн. Вишневецьких, Чацький побудував ампіровий палац з зимовим садом, городом, і парком ( 507 десятин ). В 1862 р. Барбара Чацька продала Мишівське помістя своїй подрузі Євдокії Чапліній – російській дворянці, дружині царського полковника Олександра Чапліна.
Рельєф Мишева в основному рівнинний, злегка горбистий. В основному вся площа села нахилена зі сходу на захід. На пониженні північно-східної частини села раніше протікала невеличка річечка, яка внаслідок підняття поверхні всохла. Тут же було природне озеро з чистою прозорою водою, в яке впадало дві невеличкі річки. Потім озеро замулилося, річки висохли. На цьому місці залишилась низинна місцевість, де мешканці села Мишева викопали ставки для розведення риби. Однак ці ставки належали пану. При проведенні меліоративних робіт біля села Іванівки глибоко під землею було знайдено човен і весла. Це стверджує про те, що річка була досить глибокою, щоб по ній могли плавати човни. На місці колишнього озера було болото, оточене невисокими верболозами. Болота осушувались, люди копали торф. В даний час через село ніяка річка не протікає, лише викопаний ставок. Цей ставок викопали люди для полковнички - пані. Тому цей ставок зараз носить назву панського ставка. На цій болотистій місцевості працівники колгоспу “Прогрес” копали торф. В південно-західній частині села, тобто на границі Біличі- Грибовиця, є невеликі підвищення, ліси. Колись південно-західна частина була заросла дубовим лісом, який поступово розкорчовувався, і на його місці утворились поля. Доказом того, що тут були великі дубові ліси, є залишки сучасних невеликих лісів-дібров. Більшість дерев в даному лісі були дуби та берези, тому ця частина села називається Березняки. Південна частина села носить назву Дубинки. Ті місця, на яких залишилися нерозкорчовані кущі, носять назву Жолоби. Такі ж розкорчовки мешканці села Мишева проводили і в східній частині. Доказом цього є долина, де раніше був великий непрохідний ліс з болотистою трясовиною. В цій трясовині тонуло багато коней, корів і навіть людей. Після того, як ліс був викорчований, ця болотиста місцевість осушилась. На ній зараз розташовані сільськогосподарські поля.
Крім того, на території Мишева стояла гуральня, яка належала одному з графів. На гуральні виробляли неочищений спирт, який возили на очистку в село Конюхи Локачинського району. Всі роботи виконувалися на гуральні наймитами – робітниками даного села. Плоди цієї праці йшли на користь власника гуральні. Пізніше з цієї гуральні збудували млин, яким користувалися жителі села. На території Мишева були побудовані три цегельні. Одна з них була розташована на границі Мишева з Грибовицею, друга – на межі з Іванівкою, третя – на межі з Біличами. Цегла була в користувані панів, з неї збудували церкву, яка стоїть і до сьогоднішнього дня. Більшість землі в селі знаходилась у панів. Відомим графом був пан Чацький, який володів 700 десятинами землі.
У часи окупації села буржуазно-поміщицькою Польщею в Мишеві діяла підпільна комуністична група. Жителі села М. Кошлатий та П. Писарчук були заарештовані і засуджені на відомому Володимир-Волинському “Процесі
На сьогодні у селі є 9 вулиць, проживає 829 жителів та розташовано 265 дворів. Площа території села в межах населеного пункту становить
На базі колгоспу “Прогрес” створено підприємство АФ “Луга-Нова” та ТзОВ «Промагро», які мають у користуванні відповідно
В селі зареєстровано два приватні підприємці Кривенчук В. В. та Макарук О.А., які здійснюють торгівельну діяльність.
У 1967 році споруджені приміщення медпункту, Будинку культури, де розміщена також бібліотека. В селі у 1972 році побудоване нове приміщення середньої школи на 220 місць, кількість учнів на сьогодні становить 155 дітей.
Справжнім подарунком для малечі села стала побудова у 1982 році нового приміщення дитячого садочка. З 1991 року завідуючою дитячим садочком стала Мельничук Валентина Зотиківна, яка очолює цей заклад по сьогодні. Відвідують його 29 дітей.
У 1995 році до села підведено природний газ.
Нова мурована церква побудована у 1885 році на місці старої XVII cт, яка стояла на горбку навпроти палат князів Вишневецьких. У володінні церкви були орні землі і сіножаті. Стара церква була перенесена на кладовище, де прослужила як каплиця до 1960 року, коли вона згоріла з досі невідомих причин. За переказами у 1897 році у храмі обновилася ікона Святого Миколая. У клірових відомостях за 1921 рік значиться, що у церкві зберігаються копії метричних книг з1822 року. Миколаївська церква була закрита у період 1962-1988 років. Церковні речі переховувалися у жителів села в різних місцях. Багатий архів храму був знищений у 1988 році як непотрібна річ. У липні 1989 року у храмі відновилося богослужіння. Донині у храмі є ікони XVIII – XIXст, стародруки XVII – XIXст. Церква внесена до Державного реєстру пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення. З 1989 року настоятелем Свято-Миколаївського храму став Іван Щербан, який служить до сьогодні. Знають за межами Мишева Івана Щербана, як майстра лозоплетіння, бо має неабиякий хист до цієї справи.
